Наприкінці 1930-х років постать поляка-католика стала головним орієнтиром у культурній та релігійній політиці Другої Польської Республіки.  Заявляючи про необхідність інтеграції багатоконфесійного та полікультурного суспільства, створений у 1935 р. урядовий комітет у національних справах сформулював концепцію полонізації країни на основі римо-католицької конфесії.  Православна церква, яка розглядалася, як символ царського поділу, вважалася однією з головних цілей «реполонізації».  Стосовно православного населення передбачалося перехід в католицтво (конфесійне відродження), полонізація православної церкви або ізоляція.  У період з травня по липень 1938 року на Хелмщині та Південному Підляшші – регіонах, які найбільше постраждали від державної політики – в середньому щодня повністю знищувалися дві церкви.  Знесення храмів координувала армія разом з повітовими та гмінними управліннями у співпраці, зокрема, з пожежною командою, поліцією або саперами чи прикордонниками.  Православним завадили забрати церковне обладнання чи матеріали, що залишилися від руйнування.  Акції знищення зазвичай відбувалися без активної протидії населення, яке боялося брутального втручання правоохоронних органів та атмосфери погромів серед сусідів-католиків, які займалися руйнуванням православних храмів.

Перформанс Тараса Гембіка та Миколая Собчака в стінах Захенти (нині проходить реполонізацію уряду) зосереджується на історії полонізації та відновлювальних дій на Волині, де з 1937 по 1939 рр. під наглядом Корпусу охорони кордону перебувало 10 тис. осіб, якізмушені були навернутись. Людей, переважно православних селян.  Собчак і Гембік окреслюють політику Другої Польської Республіки,щодо українців, згадуючи події, які можна пов’язати з сучасною політикою ідентичності в Польщі.  Використовують посилання на літературу, театр міжвоєнного періоду та народні вірування.  Разом з Чичиковим блукають дияволи, що населяли темні кутки зруйнованих храмів.  Він змінив свій шлях з купця  «Мертвих душ» до торговця церковними руїнами.  Усі вони, однак, є маріонетками режисера пропаганди, католицького мандрівного театру, що служить «Незламному князю» на східних територіях.

 Назва перформансу  походить із вірша Лесі Українки 1892 року.
 (опис: Кшиштоф Шьрєдзінські